Перед вами інформаційна дошка криворізького журналу "Кур’єр Кривбасу". Тут ми будемо розміщувати інформацію щодо новинок української літератури а також інформацію про книжки, що їх видає головний редактор журналу Григорій Гусейнов.

Проза
Василь Слапчук. Філософія війни. Розділи з роману.
Людмила Таран. Дзеркало Єдинорога. Роман.
Олег Соловей. У напрямку реінкарнації. Чотири етюди про два основні мотиви.
Сашко Горський. Весілля Феодосії.

Поезія
Раїса Лиша. Гість хрещатий.
Віталій Крикуненко. Хрест Сандормоху. Поема-колаж.
Костянтин Коверзнєв. Автобус до Богуслава.
Тарас Прохасько. Сучасна антична поезія Андрія Любки.
Андрій Любка. Я кинув курити учора вночі.
Ірина Дементьєва. Зі збірки "Коливання особистості".

Витоки
Марко Роберт Стех. Оглянувшись на півстоліття...
Ігор Костецький. Тези до можливої дискусії з приводу статті С. Ковганюка.
Володимир Маяковський. Вірші. З російської переклав Ігор Костецький.
Ігор Костецький. Вірші Рольфа Італіаандера.
Із циклу "Індіяни".
Ігор Костецький. Вибрана бібліографія. Уклав Марко Роберт Стех.

Scriptible
Повний чемодан історій. Бесіда Віктора Неборака з Юрієм Винничуком.
Віталій Кейс. Дещо про короткі хвости та про інші кавалки. Новелі Юрія Тарнавського в екзистенціяльнім контексті.
Нестор Думанський. Загадка "Ревізора".
Микола Кодак. "Мій час... на сайті Парнасу"
Леонід Ржепецький. Крізь наші душі тече рікою час.
Ольга Куровець. Українсько-французька художня взаємодія початку ХХІ століття.
Олег Коцарев. Катерина Калитко: вдумливість і пластичність смутку.
Катерина Калитко. "Рідне місто на пам’яті, наче прищепка".

Універс
Чеслав Мілош. Орфей і Евридика. З польської переклала Ярина Сечишин.
Йосиф Бродський. Кінець прекрасної епохи. З російської переклав Юрій Буряк.

Книгопанорама

ТЕМА
Роман ІВАНИЧУК: " Народ очистився в горнилі Майдану"
Розмова Богдана Залізняка з Романом Іваничуком.

ПРОЗА
Степан ПРОЦЮК. Надто затягнена роль
Юрко ПОКАЛЬЧУК. Анатомія Гріха
Олена ПАШУК. Маленькі люди
Дмитро КЕШЕЛЯ. Оповідання

ПОЕЗІЯ
Світлана ЖОЛОБ. Утрачений уже навіки рай
Тарас ФЕДЮК. З нових віршів
Дмитро КРЕМІНЬ. Сніги високосного року
Сергій ОКОМЕЛЬЧУК. Карнавал випадковості

ДРАМАТУРГІЯ
Софія МАЙДАНСЬКА. Кривавий скарб

ВИТОКИ
Лариса МАСЕНКО. "Така тривала відсутність, таке непросте повернення". Листи Юрія Шевельова до Романа Корогодського
Марко Роберт СТЕХ. Оглянувшись на півстоліття...
Ігор КОСТЕЦЬКИЙ. До статті "До техніки романтичного письма"
НОВАЛІС. Гимни до ночі. Примітки до поеми "Мазепа" Байрона. БАЙРОН. Два сонети. "Від видавництва". Шарль Бодлер: хронотоп життя й мистецтва.
Шарль БОДЛЕР. 6 віршів з "Квітів зла"

ПОСТАТІ
Валерій ШЕВЧУК. Пізнаний і непізнаний Сфінкс
Марина ДОЛГІХ. ОСтаннє кохання

SCRIPTIBLE
Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ. Імпресії та медитації з гоголіани
Євген СВЕРСТЮК. "Мерехтить самітниця зоря"
Олекса Різників. "Я обрав би... разючий мовний ефект!"
Олег КОЦАРЕВ. Кубометри метафор
Юлія СТАХІВСЬКА. "Діамант під заставу". Гра в інший бік місяця.
Ольга ПЕТРОВА. "На цій ниві можу також служити землі своїй"
Микола БІДЕНКО. Поезія в прозі

УНІВЕРС
Еміль НЕЛІГАН. Золотий корабель. З французької переклала Євгенія КОНОНЕНКО

КНИГОПАНОРАМА

ЗМІСТ ЖУРНАЛУ за 2008 рік

ЛЕГЕНДИ КРИВОРІЖЖЯ
Переказ про Катеринівку

ПРОЗА
Михалко Скаліцкі. Присутність.
Володимир Яворський. Напівсонні листи.
Надія Тубальцева. Новели.
Ольга Деркачова. Оповідання.

ПОЕЗІЯ
Василь Голобородько. Весняні епіфанії.
Володимир Цибулько. З книги "Політикон".
Андрій Підпалий. Прагнення (Птаха)
Раїса Харитонова. Відпущена на волю.

ДРАМАТУРГІЯ
Джордж Бернард Шов. Смаглява леді сонетів (Інтерлюдія).

ВИТОКИ
Марко Роберт Стех. Оглянувшись на півстоліття... (Ігор Костецький про Вільяма Шекспіра).
Ігор Костецький. Український перекладач Шекспірових сонетів. Сонет 16. Примітка до сонета 16. Сонет 107. Примітка до сонета 107. Сонет 130. Примітка до сонета 130.

ПОСТАТІ
Іван Чернецький. "А згадки - завжди сумовиті"
Валерій Шевчук. Пізнаний і непізнаний Сфінкс.

SCRIPTIBLE
Богдан Сорока: "Хвороба нашого суспільства..."
Олег Коцарев. Веселий абсурд прози Олега Романенка.
Олег Романенко. Від трьох до п’яти.
Олесь Ульяненко. Сім днів творення.
Леонід Ржепецький. І вічна поезія під вічним Небом Творця.
Лариса Горболіс. Осягнути секрети художнього слова.
Ярослав Голобородько. Тембри ліричного вокалу.
Олександр Михед. Любимівський віз.
Ольга Петрова. Індивідуальний афект.
Володимир Базилевський. Два поети.
Людмила Таран. Французьке намисто.

УНІВЕРС
Оксана Луцишина. "Я скінчив свій двобій із сонцем"
Волес Стивенс. Чаювання у палаці Гуна.
Даріуш Бітнер. Цить.

КНИГОПАНОРАМА

ЛЕГЕНДИ КРИВОРІЖЖЯ
Чий же ріг у назві міста?

Побачив світ п’ятий том антології легенд та переказів Криворіжжя "На землі, на рідній..."





У п'ятому томі ("На древньому Кизикерменському тракті", літературні та документальні твори з історії гірничого краю), як і в попередніх книжках цієї серії, вперше зібрані унікальні свідчення очевидців та художні тексти, що дозволяють скласти уявлення про життя на Криворіжжі в різні часи.

Читацьку цікавість викличуть роздуми письменників, істориків та краєзнавців про минуле Криворіжжя та Придніпров'я, що досі здебільшого також не були відомі.
Своєрідно доповнюють видання антології "На землі, на рідній..." художні твори, написані в різні часи українськими літераторами й сьогодні забуті чи й недоступні. Частина текстів підготовлена на прохання впорядника безпосередньо для цього збірника (п'ята книжка). В книжці представлений доробок тридцяти п'яти авторів.

Видання розраховане на широке коло читачів.

У номері подано:

Проза:
Іван Андрусяк. Дядько Барбатко сміється (Три дні казки)
Василь Слапчук. Тринадцять способівдивитися на чорного дрозда
Сергій Соловйов. Оповідання
Геннадій Шипківський. Новели
Валентина Вега. Підгонний рейс

Поезія:
Емма Андієвська. Зі збірки "Півкулі й конуси" (Сонети)
Леонід Талалай. Ось твій час
Світлана Іщенко. Цвітуть каштани (З манускрипту нової книги "Танок Дани дощовий")
Олена Черниш, Поет Якима, Олексій Хабаров. "Молоде вино" - 2007

Витоки:
Григорій Зленко. У присмерках Тамані (Нотатки зацікавленого)
Марко Роберт Стех. Оглянувшись на півстоліття... (Ігор Костецький про трубадурів та Данте Аліг'єрі)
Ігор Костецький. Бертран де Борн, Бернарт де Вентадорн і "мітотворчість" трубадурів, або на теми "Сестини: Альтафорте" Езри Павнда. Арно Данієль, або до есею "Оглянувшись" Езри Павнда. "Від видавництва"
Данте Аліг'єрі. Божественна комедія

Постаті:
Михайлина Коцюбинська. Людина серед людей

Scriptible:
Іван Дзюба. До романтики революційного тероризму в російській та українській літературах
Олександр Ткачук. Розмова з Євгеном Сверстюком про Український Культурологічний Клуб
Віктор Неборак. Боротьба з Франком
Степан Процюк. Наодинці з порожнечею
Роксолана Харчук. Сергій Жадан і підлітково-дитяча альтернатива
Олег Соловей. Не поет у Нью-Йорку
Ігор Бондар-Терещенко. Я.х.т.а.
Ярослав Голобородько. Художні клейноди Ігоря Павлюка
Дмитро Дроздовський. Поринаючи в тайну: Структури поетичної суб'єктності у поезіяї Ірини Жиленко
Олександр Михед. Дві рецензії
Людмила Щербакова. Задовго до Гаррі Поттера
Наталія Бутирська. Олег Коцарев: любов, географія та наївний цинізм
Олег Коцарев. "Нова влада". Зміни у розкладі
Юрій Хорунжий. Не згасає рід Чикаленків.

Універс:
Вадим Лесич. Несучасна польська поезія (Передмова Богдана Бойчука)
Петро Марусик. "Поет звертається до людей..."
Юдит Германн. Крижана блакить

Книгопанорама

Легенда Криворіжя:
Кринички ви, Кринички




Вітаємо лауреатів нашого журналу за 2007 рік
Івана АНДРУСЯКА,
Віктора ВИНОГРАДОВА,
Варвару ЖУКОВУ,
Романа ІВАНИЧУКА,
Василя МАХНА,
Марка Роберта СТЕХА,
Валерія ШЕВЧУКА.



Журнал можна придбати за найнижчими цінами, звернувшись за телефонами: 8(0564)92-71-33

Днями вийшла нова книжка Г.Гусейнова „Тіні забутого парку” – двотомник малюнків з уяви. Видана вона у Видавництві Старого Лева (Львів). У ній читач зустрінеться з відомими діячами Т.Шевченком, Лесею Українкою, Юрієм Яновським, Архипом Тесленком, родиною Симиренків, Дмитром Яворницьким, ентузіастом паркобудівництва херсонським поміщиком Миколою Давидовим, польським композитором Каролем Шимановським, капелою Кирила Стеценка тощо.

Вартість двотомника – 65 гривень.

"Господні зерна"
Книжка удостоєна Національної премії України імені Т.Г. Шевченка у 2006 році



Книжки "Господні зерна" насичені багатющою інформацією про історичні пам’ятки, факти, події, історію міст і сіл, про громадських діячів, політиків, науковців, учителів, письменників, митців. Праця містить багато невідомих раніше матеріалів, які автор віднайшов, працюючи в архівах Кіровограда, Одеси, Києва та інших міст.
З мозаїки життєписів окремих людей та цілих родин і складаються "Господні зерна". Автор переймається долями своїх героїв і за кожної можливої нагоди надає їм слово, щедро цитуючи листи, щоденники, спогади. І ці донесені до нас із минулого голоси пов’язують історію із сучасністю, створюють неповторне і таке важливе відчуття зв’язку часів, культурної спадкоємності, спорідненості сучасників з попередніми поколіннями, які жили на цій землі.
Документальність і художність – дві нерозривно пов’язані складові й "Господніх зерен". Першу забезпечують ретельно зібрані з найрізноманітніших джерел – і писемних, і усних – документальні біографії, історико-культурні факти й події, другу – вплетені в документальні хроніки ліричні відступи, в яких автор ділиться з читачем власними думками, враженнями, спогадами, описом пригод і перипетій, пов’язаних із краєзнавчими пошуками.
Художній елемент вносить у твір і наскрізний образ сучасника – художника, що мешкає неподалік парку "Веселі Боковеньки". Завдяки цьому текст, зітканий з історій різних доль, вільно перетікаючи від одного сюжету до іншого, не дотримуючись хронологічної послідовності, міцно тримається купи, не розпорошує уваги читача і не відпускає його, доки не перегорнута остання сторінка.
"Господні зерна" – книга про тих, хто сіяв на нашій землі зерна Добра і Краси.

Книга розрахована на широке коло читачів






"Сповідь дитинства"



"А може, все це мені лише снилося?
Й ніколи в світі не існувало степової залізничної станції Помішна. Ніхто вже цього ні підтвердить, ані заперечить. Бо і в живих людей тих давно немає, й усе переплелося, переплуталося, перемінилося, зібгалося, розрівнялося та розвіялося чимось світлим і хвилюючим у моїй недосконалій пам'яті. Обличчя тих славних людей пам'ятаю, очі, слова, події, характери... Не забути мені ніколи вуличних драм і нездоланних ні за яких обставин трагедій та болючих образ. Однак невблаганний час примирив непримиримих, напоїв усіх спраглих студеною водою, а моїх знайомців дитинства наділив лише добрими вчинками, завершивши ідилічний малюнок сумними посмішками вчорашнього дня. Й усе це без слів, без напруги, ніби сизий туман над вечірнім ставком".
"Дитинство - то час Божий і святий, і праведнішого від дитинства в кожного з нас не буває нічого", - дарує, здається, загальновідому істину автор "Станційних пасторалей". Висповідуючись від авторського "я", він зазирає у найпотаємніше. Григорію Гусейнову виявляються необов’язковими канони сюжету, заданість формальних приписів, аби заінтригувати читача. Довірлива, есеїстична оповідь, де часові пласти переплітаються у відповідності з авторською інтуїцією, де пам’ять віддзеркалює найнезабутніше, найпарадоксальніше, вряди-годи найнесподіваніше, дихає непідробним колоритом, всевладно захоплює у своє русло. Зрештою, починаєш усвідомлювати: це рік історії. В тоги яких би мудреців не нарядився, її не відречешся (навіть якщо й будеш переконаний у цьому). Тут неминучість певної заданості, логіки Творця. Тому й Г.Гусейнов, визначаючи художню концепцію "Станційних пасторалей", зауважує: "...не беруся будь-кого судити чи, навпаки, вибілювати".
У поліетнічному містечковому середовищі викристалізовуються характери. Час від часу незворушну атмосферу стагнації, животіння просвітлюють унікальні особистості, яскраві вчинки. Про те, що десь живеться інакше, повноцінніше, масштабніше, нагадує станція, мимо якої гуркочуть поїзди. По-особливому щемливо звучатиме емоційна і філософська констатація автора: "...жити мої батьки повинні були в цьому світі тихо й непомітно, наче миші, весь час почуваючи за собою якусь одвічну провину... Їхнім хрестом було лишатися без певного майбутнього, без надії, без снів і свят. Без сьогодні і вчора. Без церкви й Бога".

Книжка зайняла перше місце в рейтингу видань 2006 року в номінації "Сучасні мемуари"

Григорій Гусейнов народився 1950 року на Кіровоградщині. Закінчив Одеський державний університет (факультет української філології). Працював теслею, був залізничником, журналістом. Нині - головний редактор журналу «Кур'єр Кривбасу» (Кривий Ріг).
Автор книжок «Незаймані сніги» (1993), «Чаша ювеліра Карла Фаберже» (1995), «Станційні пасторалі. Сповідь дитинства» (1999, 2005), «Господні зерна» (у восьми книгах, 2000-2005). За його редакцією 1997 року вийшла книжка найстарішого українського письменника Івана Шаповала «Козацький батько» (Кривий Ріг), присвячена постаті історика Дмитра Яворницького. Підготував до друку антологію поезії «Крицевий край» (у трьох книгах). В тритомнику «На землі, на рідній... Легенди та перекази Криворіжжя» (2000-2005) уперше зібрав народні оповідання, перекази про минуле Придніпров'я.
Григорій Гусейнов, лавреат премій імені Івана Огієнка (1996), "Благовіст" (2000), Фундації Антоновичів (США, 2002), імені Володимира Винниченка (2003), імені Валер'яна Підмогильного (2004), імені Василя Стуса (2005), Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006) та інших. Член Національної Спілки письменників України.

"ГОСПОДНІ ЗЕРНА" ГРИГОРІЯ ГУСЕЙНОВА

"Господні зерна" містять цікаві розповіді про парки і сади, заповідники - "Софіївку" в Умані, "Асканію Нову" на Херсонщині, дендропарк "Веселі Боковеньки", або так званий Давидовський парк на Кіровоградщині, родинну садибу Тобілевичів на хуторі "Надія", славний рід садівників Семиренків, яблуками яких ми й нині ласуємо... Не випадково перша книга відкривається статтею Валерія Шевчука "Сад - як храм духовний".
Широта інтересів Г.Гусейнова вражає. На сторінках його книги знайшлося місце Богдану Хмельницькому і Нестору Махну, Івану Мазепі і Степану Бандері, Лесі Українці і Олександру Пушкіну, Миколі Лисенку і Марії Заньковецькій, Опанасу Фету і Дмитру Яворницькому, Оноре де Бальзаку і Володимиру Сосюрі, Олесю Гончару і Олександру Довженкові...
Тисячі кілометрів проїхав письменник по теренах України у різні часи. Скільки цікавих зустрічей зберігає його пам’ять, а знахідок - письменницький архів, що мимоволі дивуєшся, як багато може одна людина!
"Господні зерна" - символ, взятий з Євангелія: Бог дав людині у праву руку зерня, щоб вона сіяла. Не стане людини - посіяне житиме... Та не усьому судилося вижити у вирі епох та людської невдячності. Болісно читати: "Кривий Ріг. Дубова Балка. Трьохсотлітні дуби, знищені в 1940-1950-і роки", "Дендропарк "Веселі Боковеньки". Липова алея. Не збереглася", "Село Чумаки на Дніпропетровщині. Зруйнований за радянської влади храм Святого Миколая". Ці підписи сприймаються як нагадування нащадкам берегти посіяне з Божого благословення: чи то дерево, чи то скелястий берег річки, чи то будівля... Знесли... Зруйнували... Залишки.... Збереглися частково...
У дев’ятитомній епопеї згадується стільки прізвищ і місцевостей, міститься стільки посилань на літературні джерела та архівні документи, стільки ілюстрацій видатних особистостей, панорам міст і сіл, річок, мостів, парків, старовинних поштових карток, автографів, рукописів, що письменник був змушений підготувати десятий том із відповідними посиланнями. Адже зорієнтуватися у такому вирі інформації непросто.
Вагомий внесок Григорія Гусейнова в українську культуру не обмежується лише "Господніми зернами". Помітною подією в літературному світі став його журнал "Кур’єр Кривбасу" (більше ніж за десять років вже вийшло понад 200 номерів). Його читають не лише в Україні, а й за кордоном - в США, Канаді, Австралії, Німеччині, Франції, Польщі, Росії... Бути представленим на сторінках часопису велика честь. Серед авторів журналу багато маститих столичних письменників: Юрій Мушкетик, Микола Жулинський, Валерій Шевчук, Іван Дзюба, Іван Драч... Тут друкувалися Олесь Гончар, Олекса Гуреєв, Анатолій Шевченко, Анатолій Дімаров, відомі історики, мовознавці, літературні критики, політики. "Дуже важливо, що "Кур’єр Кривбасу" набув загальноукраїнського соборного значення", - таку оцінку дала журналу відома в країні літературознавець Михайлина Коцюбинська.
"Кур’єр Кривбасу" першим в Україні повернув у рідні терени таких письменників діаспори, як Тодось Осьмачка, Ігор Костецький. У 2004-2005 роках журнал подав основні твори видатної письменниці та художниці Емми Андієвської, яка мешкає у Мюнхені. Протягом останніх років твори молодих письменників, що вперше друкувалися у "Кур’єрі Кривбасу", отримали премії Шевченківського комітету. Це роман "Щоденний жезл" Євгена Пашковського, проза Василя Слапчука, поезії Дмитра Кременя...

Святослав АЗАРКІН, м. Кривий Ріг


БУЛИ, Є І БУДЕМО...
"Господні зерна" Григорія ГУСЕЙНОВА

У нашому книжковому світі, небідному загалом на змістовні й оригінальні видавничі проекти, "Господні зерна" Григорія Гусейнова вирізняються як яскрава й самобутня з’ява. Цей ваговитий епічний масив з восьми книг ще й двох томів-постскриптумів не піддається однозначному жанровому окресленню. Краєзнавство, історичний екскурс, портрети наших славних і звичайних собі земляків, ліричні есе, архітектурно-пейзажні замальовки, тематичний фотоальбм – усе це прочитується й проглядається в цьому дивовижному документально-художньому "серіалі".
А об’єднує і цементує ввесь цей різноплановий матеріал – географічно, історично, тематично, настроєво – ідея Господніх зерен, заронених в душу людини, де б і коли вона жила, що б робила, утверджуючись на своїй землі. Зерен добра, невтомного пошуку й подвижництва, прагнення до краси й гармонії, жадоби справедливості і порозуміння. Без чого кожна справа мертва. Без чого неможливе ніяке звершення, спрямоване на благо людям, покликане одухотворити матеріальні цінності, ушляхетнити обличчя свого народу і землі, на якій живеш, тому й нетлінне у пам’яті нащадків.
Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Єлисаветград (до речі, пристаю на повернення місту історичної назви – її прототип була симпатиком України), Кам’янка, Умань, Житомир, Біла Церква, Херсон, Одеса... Географія видання тяжіє до охоплення оком усієї України, та найближча авторові "територія душі", найдорожчий і знаний, як своя кімната, ареал – "степова Еллада", центр, схід і південь України. Та її частина, яка нашим загалом, особливо з подання політиканствуючих невігласів, подекуди позиціонується як всуціль "неукраїнська", "бездуховна" тощо, цілковито інертна до національних цінностей. Досить навіть побіжного ознайомлення з томами "Господніх зерен", щоб зрозуміти всю хибність і нав’язаність цієї тези. Духовна аура українського Заходу, романтика Карпатського краю набагато краще емоційно освоєна і художньо втілена в нашій свідомості, тож в усьому, про що пише, що естетично переживає автор, для нас закладено безперечний елемент новизни.
Природні й архітектурні ландшафти – чи не найяскравішими сторінками "Господніх зерен" є сторінки, присвячені творчості ентузіастів паркобудівництва (Веселі Боковеньки, Александрія, Софіївка, Асканія-Нова); життєве і творче середовище письменників і митців (Тесленко, Яновський, Маланюк, Зеров); громадська робота й меценатство, господарська, освітня й культурно-просвітницька діяльність. І – люди. Десятки й сотні людей, які жили тут і, матеріалізуючи заронені в них Господні зерна, творили й облаштовували своє життєве середовище, виборювали своє місце у світі – як особистість, родина, рід, народ.
Галерея персонажів, більш або менш відомих, а то й зовсім не знаних, які залишили культурний слід у бутті України, і це не просто поодинокі люди, а цілі родинні "клани", з посильною лептою кожного члена спільноти. Тарновські, Симиренки, Чикаленки, Давидови, Терещенки, Тобілевичі, Косачі... Якщо погортати останній суто "технічний" том, що являє собою колосальний іменний покажчик, вражають навіть кількісні параметри, Тобілевичі – 26 позицій, Симиренки – 39, Давидови – 62, Фальц-Фейни – 36, Тарковські – 9, Маланюки – 9 тощо.
Цю художньо-документальну "сагу" написано пристрасно й зацікавлено. Авторський стиль поєднує документальну достовірність з ліричною теплотою, чуттям знакової деталі, умінням знайти й оприявнити промовисті духовні паралелі між, здавалося б, віддаленими у часі і просторі явищами. Адже територія, на якій проростають Господні зерна, – необмежена.
Для кращого сприймання й органічнішого перетравлювання матеріалу бажана була б чіткіша рубрикація тексту, виділення й називання окремих розділів і підрозділів, та й іменні покажчики до кожного тому (не завадив би, до речі, і покажчик географічних назв, але то вже з царини читацьких забаганок). Однак і в такому суцільному "потокові свідомості" є свій чар і своя логіка, пов’язана з особистим переживанням теми автором, із всеохопністю авторської інтонації, тому його приймаєш як даність.
І ще одна – з найпривабливіших – прикмет цієї саги: гіпернасиченість ілюстративним матеріалом, інтенсивний відеоряд, що невідступно супроводить текст (навіть в останньому томі – покажчику - автор просто не може не поділитися з читачем своїми знахідками, своїм баченням), має самостійне документальне значення і емоційне навантаження. Це своєрідні очі нашої пам’яті, вікна в минуле (напрошується стусів образ "вікна в позапростір"). Завдяки цьому авторська оповідь оживає, і ми дістаємо змогу поглянути на все його очима, мовби стаємо учасниками зрежисерованого ним грандіозного документально-художнього дійства.
Сучасні і старі фотографії, листівки, групові й індивідуальні портретні зображення – офіційні та з інтимних надр родинного архіву.
Вони охоплюють найрізноманітніші сфери і прояви буття.
Краєвиди – природні й рукотворні, архітектурно-мистецькі пам’ятки і просто старі будівлі – свідки історії, в яких причаїлися тіні незабутих предків.
Сліди господарської діяльності, давні промислові об’єкти: колишня рудня "Дубова балка" і кар’єр у Кривому Розі, перші кроки механізації видобутку руди, фабрика тонких сукон, заснована в кінці XVIII ст. у Дніпропетровську.
Земські будівлі початку XX ст. Навчальний корпус училища садівництва в Одесі XIX ст. і фото його директора ботаніка О.Нордмана. Колишній будинок чоловічої гімназії у Златополі, де викладав М.Зеров.
Учасники грудневого страйку залізничної станції Довгинцеве 1905 р. Викладачі Криворізького сільськогосподарського інституту 1930 р. (і тут же ремарка: "Всі вони були репресовані").
Олександра Давидова, сестра композитора Чайковського – багаторічна хазяйка Кам’янки. Агатангел Кримський із сестрю у Звенигородці. "Цими романтичними вуличками на Чечорі не раз ходили учні Єлисаветградського реального училища Юрій Яновський і Євген Маланюк".
Едуард Фальц-Фейн і Віктор Ющенко.
Кадри з недописаної хроніки життя, країни...
На останній сторінці обкладинки скромно притулився епіграф до всього видання – із Василя Симоненка:
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали про нас грядущі:
– Їх на землі не було...
Звісно, "камінні душі" не читатимугь "Господніх зерен", та для "грядущих" це вагоме й неспростовне свідчення того, що ми були, є і будемо на цій землі.

Михайлина КОЦЮБИНСЬКА


ДИТЯЧА СЛЬОЗА В ПУСТЕЛІ ІМПЕРІЇ

Григорія Гусейнова єднають з нашим містом глибокі, повнокровні духовні зв’язки; тут, в університеті, студіював він українську філологію, тут формувався як особистість, як письменник і публіцист, і взагалі, як зізнався сам Григорій, – "Одеса для мене донині духовна Мекка Півдня Україні, і не тільки України...". Але найпосутніше та глибоко гуманне в тім, що Г.Гусейнов в останнє, таке жорстоке для нашого письменства десятиліття, більш, ніж хто-небудь в Одесі, піклувався про публікації найкращих творів одеських літераторів на сторінках редагованого ним часопису "Кур’єр Кривбасу".
Глибоко переконаний – сакральна серцевина філософії митців шістдесятників, її психоструктура та воле- й інтелектуальний потенціал, споєднавшись у єдиному руслі опору га боротьби із ненависною імперією, таки принесли перемогу національно-демократичної революції в Україні. Ця "філософія останнього вулкану, катарсису та покаяння" і народилася, як глобальна антитеза апокаліптичній трагедії української нації в XX столітті. Але прокільчувалася, виджерелювалася ота духовна незнищенність покоління опору й боротьби" саме в тих малесеньких, беззахисно-дитячих серцях (Григір Тютюнник, Микола Вінграновський, Іван Драч, Володимир Дрозд, Євген Гуцало... створили цілу панораму таких героїв у прозі та й в поезії), що, немов тендітні криваві маки, все-таки жили, росли, спізнавали світ і себе, тривожно коливаючись на вітрах і серед піль другої світової війни...
Прозаїк Григорій Гусейнов – дивовижна за своєю інтелектуальною енергетикою, діяльна та глибока особистість, виросла та сформувалася, видається, на потаємному (для мене) "архетипному пограниччі" і двох національних ментальностей (мати – українка, батько – азербайджанець), і на сакральному грунті двох пракниг світового Духу – Біблії і Корані. Він значно пізніше шістдесятників прийшов у велику прозу, але "екзистенційно ліпився" в тих самих умовах тотальної Руїни України, враз по фіналові війни. Й цілком природно, що повість Г.Гусейнова "Станційні пасторалі" розгортає "в собі" й перед нами драматичний іконостас знову ж таки маленьких дитячих доль: діти війни і смертей, отроки переможців і переможених, маленькі нащадки Великого "Гулагу на одну шосту планети й полиновоокі безбатченки, трагічно-безневинні (але як то надрово відчували оту вину!) байстрята від окупантів найрізніших мастей, насилувано зачаті в незайманих, святих єствах українських дівчат – і вже покриток... Тільки в моєму селі, на моїй ранній пам’яті, аж трійко таких Катерин утопилося в Південному Бузі, щоправда, народивши дітей та оддавши їх своїм згорьованим матерям... І трагічний феномен нашої диявольської епохи – діти "ворогів народу"!.. Звідси –- наскрізна, всеохоплююча проблема (власне, цілий проблематичний вузол) повісти Григорія Гусейнова "Станційні пасторалі": українські діти, ця цнотлива, така беззахисна "мала нація", як найбільший Гріх і Злочин тоталітарної імперії в XX столітті! І перед Гріхом цим навіть бліднуть абстраговано-високі "філософеми" Федора Достоєвського про вселенську безцінність дитячої сльози взагалі...
Письменнику тільки у свій спосіб вдалося органічно поєднати в цілісній (і такій природно-щирій за тональністю й праведністю) матерії повісті і своєрідний лірико-сповідальний документалізм, і зафіксувати невблаганний "потік часу" крізь "дозріваючу свідомість" свого малого героя, а відтак і віддзеркалити в слові та образі його мінливо-примхливий, коливкий, як степове марево, потік свідомості засобами (підчас чи не "верлібрами") асоціативно-вибіркового монтажу. Й не раз і не двічі малий герой, а надто його дорослий, ясна річ, вже "дещо" відчужений "двійник" замислюються над зовсім не "дитячими проблемами": як? у який спосіб? навіщо підчас так немилосердно та за подобою кого? – "ліпить" долю людини Бог, її генетика, її Вітчизна та сама історія?..
Перечитуючи і "Пасторалі" та й раніші прозові твори Григорія Гусейнова ("Незаймані сніги", "Чаша ювеліра Карла Фаберже"...), звернув увагу, що цей письменник, щиро, але якось "зовнішньо" захоплюючись експериментами та "фокусами" такого припізнілого – аж "перестиглого" – національного постмодерну та внутрішньо, здається, перейшовши його, знову й знову (як художник) повертається до отого надійного, філософсько-стоїчного, критично-реалістичного погляду і на життя, і на мистецьку річ. Бо ж є сторінки в "Станційних пасторалях" настільки блискучі, аналітично-проникливі та воістину новаторські, – які, переконаний, навіть фанатику від авангарду прийшлися б до смаку або принаймні подивували б його своєю первісною, не позиченою художньою глибиною, як от: "Міцно потовчені життям, ніби зерно в кам’яних жорнах, жити мої майбутні батьки повинні були в цьому світі тихо й непомітно, наче миші, весь час почуваючи за собою якусь довічну провину, з її відчуттям прокидатися вранці, жити й лягати щовечора спати в постійному страхові та праведній покорі, їхнім хрестом було лишатися без певного майбутнього, без надії, без снів і свят. Без сьогодні й вчора. Без церкви й Бога. Без правди. Без власного дому. Навіть без права вишивати вночі злинялими нитками "муліне". Вони були приречені жити в цьому світі без сподівань, що звідкілясь колись може прийти їм святе помилування. Коли б таке трапилося, воно, наче казковий мужній воїн, в одну мить могло б відсікти весь глум, що обсів їх двох, ніби короста, як молюски та равлики десятиліттями обсідають морські кораблі, їх не віддерти ніколи, як би хтось не силкувався. З тими мовчазними та нахабними наростками і вмирає корабель, отямившись лише тоді, коли проворний зварник пекучою автогенною стрічкою проводить по його втомленому, перержавілому, вщент з’їденому сталевому тілу. І як би голосно та відчайно ти не гукав, як би не каявся, не просив помилування за не скоєний ніколи гріх, глухнутимуть звуки, навіть не зголосившись...".
Такі розгорнуті, ємкі на справді велику життєву правду прозові періоди-метафори "невдивину" загальній структурі повісті "Станційні пасторалі". Інша справа, що лірико-епічний простір повісті, видається, аж надто вже перенаселений і персонажами, і калейдоскопічним мерехтінням суттєвих і другорядних подій, що гулко щезають у всепоглинаючому кратері часу, підчас не полишаючи читачеві спромоги зупинитися у замисленні... Але, напевне, така була "внутрішня настанова" прозаїка – втілити течію дитячої свідомості та підсвідомості у змінно-текучий рух пасторалей, себто ідилічних картинок-кадрів... Хоча в тому динамічному часо-просторі аж занадто мало пасторально-райського... Бо сей степовий хлопчина, малий Григорій, вже на рівні ще не розквітлої дитячої підсвідомості ПОЧИНАЄ ОСЯГАТИ КАТАСТРОФУ РІДНОГО НАРОДУ, і цю істину логічно вмотивовує прозаїк, кажучи – "Дитинство – то час Божий і святий, і праведнішого від дитинства в кожного з нас не буває нічого"... Адже його, така всечутлива мікроекзистенція увесь час перебуває серед отого смертельно-імперського, струєного наскрізь неприкаянного БЕЗПРИТУЛЛЯ, але - крізь усе! - таки перебуває у пошуках НАДІЙНОЇ ТОЧКИ ОПОРИ В СВІТІ.., й тут мало чим можуть зарадити навіть рідніші рідного батьки: безхатня матір доколихує єдину дитину по людях; батько, все своє, викалічене в смерть життя - то у фашистських, то в сталінських концтаборах, то в напівзеківській тутешній каменоломні... Одне слово, існування його - суцільний, досмертний "Гулаг"!
Можна з певністю говорити про нову повість Григорія Гусейнова "Станційні пасторалі", як про своєрідний, глибоко авторський і тим самим глибоко естетизований художній документ, збільше - звинувачувальний вирок комуно-тоталітарній системі, котра так і не розкаялася у своїх страхітливих злочинах навіть перед серце-сльозою дитини... Але хіба смертосутня пустеля спроможна на розкаяння?..

Анатолій КОЛІСНИЧЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент Одеського університету ім. І.І. Мечннкова

у Києві: магазини "Джерела М", "Книгарня видавців", "Наукова думка", "Сяйво", "Книжковий супермаркет", "Кондор";
Дніпропетровську: "Арт-вертеп", "КЛІО", музей ім. Яворницького;
Кіровограді: "Роксана", "Книжковий світ";
Луцьку: "Всесвіт", "Руніка";
Івано-Франківську: "Букініст", "Лілея-НВ";
Львові: "Глобус", "Академічна книгарня", "Українська книгарня";
Ужгороді: "Кобзар";
Житомирі: "Світ книг";
Коломиї: "Азбука класика".

Дешевше книжки можна придбати, звернувшись за телефонами: 8(0564) 92-72-20, 92-71-33

E-Mail: courier2007@ukr.net